Літа 7441 від сотворення світу (літа 1933 від Різва Христового) був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу, ані моровиці. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу - старих, молодих і дітей, і ще не народжених - у лонах матерів. Світ мав би розколотись надвоє, сонце мало б перестати світити, земля - перевернутися - від того, що це було на Землі. Але світ не розколовся, Земля обертається, як їй належить, і ми ходимо по цій землі зі совами тривогами і надіями. Ми — єдині спадкоємці всього, що було. То ж пом'янемо хоч сьогодні, із запізненням у декілька довгих десятиліть мовчання тих великомучеників нашої тяжкої історії - мільйони українських селян, жертв небаченого в історії людської цивілізації голодомору. 

Загальношкільний захід, який підготували і провели 27.11.2015  учні 8 класу на чолі з класним керівником Романовою Н.П., присвячений пам’яті мільйонів українців, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного сталінським тоталітарним режимом у 1932 – 1933 р., пам’яті тисяч українських сіл і хуторів, які щезли з лиця землі після найбільшої з трагедій ХХ століття.

Не звільняється пам'ять, відлунює знову роками.

Я зітхну… Запалю обгорілу свічку.

Помічаю: не замки – твердині, не храми –

скам’янілий чорнозем – потріскані стіни плачу.

Піднялись, озиваються в десятиліттях

З далини, аж немов з кам’яної гори

Надійшли. Придивляюсь: «Вкраїна, ХХ ст.

І не рік , а криваве клеймо: «Тридцять три».